Практика вирішення спорів із державними органами

Практика вирішення спорів із державними органами

На жаль, завжди актуальним і складним є питання вирішення спорів із державними органами.

З недобросовісним контрагентом усе просто: не виконано договір, не проведено оплату за надані послуги / товар, невчасно надано послуги або поставлено продукцію – збираємо всі необхідні документи, які можуть підтвердити наявність господарських відносин, яскраво описуємо, як недобросовісний контрагент порушує наші права, сплачуємо збір і йдемо до суду.

А ось із державними органами все складніше. І ці складнощі навіть виникають не через те, що є безліч спеціальних нормативно-правових актів і процедур, яких потрібно дотримати під час захисту порушених прав, а через те, що доволі часто виписані штрафи для багатьох здаються незначними, а судові тяжби (зокрема, послуги адвоката) більш затратними, які займуть більше часу, ніж просто сплата незаконно виписаного штрафу у відділенні банку.

Наприклад, невчасно сплачений податок до податкової. Доволі часто таке буває, коли особа не отримала податкового повідомлення-рішення про сплату податку, тобто в такому випадку податкова не дотрималася процедури, визначеної податковим законодавством, і вказане податкове повідомлення-рішення не було вручено платнику податків, отже й визначена в ньому сума є неузгодженою. Як наслідок, платник податків по суті правий, але часу на таке оскарження не має.

Додамо судової практики: наприклад, постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 26.04.2018 р. у справі No 826/12572/16. Суд зазначив, що відповідач (суб’єкт владних повноважень) не надав ні до суду першої, ні до суду апеляційної інстанції доказів вручення позивачу податкового повідомлення-рішення, що унеможливлює встановлення дати узгодження суми податкового зобов’язання. Отже, відповідач не довів, що позивач порушив строки сплати податків, тож підстав для притягнення до відповідальності у вигляді штрафу немає.

Інший приклад: доволі часто податкові органи порушують строки проведення камеральних перевірок, що дає обґрунтовану можливість оскаржувати податкове повідомлення-рішення.

Так, у постанові Верховного Суду від 26.02.2019 р. у справі No 820/6357/17 зазначено: “Камеральна перевірка своєчасності сплати узгодженої суми податкового (грошового) зобов’язання проводиться з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 Податкового кодексу України, а саме не пізніше закінчення 1095 дня, що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації та/або граничного строку сплати грошових зобов’язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше – за днем її фактичного подання…”

Отже, п. 102.1 ст. 102 Податкового кодексу України пов’язує втрату права контролюючого органу для нарахування податкових зобов’язань із закінченням 1095-денного терміну, що настає за останнім днем граничного строку сплати грошових зобов’язань. Тож, якщо перевірку проведено з порушенням 1095-денного терміну – дії контролюючого органу є протиправними.

Тепер змоделюймо таку ситуацію: невчасно сплачено податок, накладено штраф у розмірі 5000 грн; ви знаєте, що рішення винесено необґрунтовано та є підстави оскаржити. Чи будете ви його оскаржувати? Відповідь – це займе час: час у юриста, час на дослідження документів, час на погодження документів. Але судовий збір вам повернеться в разі виграшу справи, а витрати адвоката можна покласти на вашого відповідача (у такому разі сума має бути порівнюваною із сумою позову загалом). Чи потрібно оскаржувати дії / бездіяльність, рішення державних органів?
Так, потрібно.

Важливо пам’ятати, що, крім захисту власних прав, саме ви творите судову практику й надалі такі спори можуть скоротити відсоток протиправних постанов держорганів.

Інший приклад. Спір із Держпродспоживслужбою (постанова Верховного Суду від 30.09.2020 р. у справі No 815/2707/18).

Споживач звернувся до суду з позовною заявою до Головного управління Держпродспоживслужби України в Одеській області, у якій просив визнати дії відповідача протиправними, зобов’язати відповідача провести перевірку продавця стосовно дотримання чинних норм законодавства, факту незаконного продажу товару, а також (!) відшкодувати моральну шкоду та ін.

Суть полягала в тому, що споживач придбав взуття неналежної якості, а продавець відмовився його обміняти чи повернути гроші за неякісний товар. Споживач неодноразово звертався до Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області, де йому було надано відповідь про те, що ідентифікувати власника інтернет-магазину неможливо.

Тож через неможливість за допомогою Держпродспоживслужби захистити свої права та притягнути до відповідальності інтернет-магазин позивач звернувся до суду, обґрунтувавши свої вимоги тим, що Держпродспоживслужба не вчинила жодних дій для захисту його прав як споживача. Натомість вимагала надати інформацію про суб’єкта господарювання та інформацію про товар, якої покупець не міг знати, а надання деякої інформації взагалі є неможливим.

Суди першої та апеляційної інстанцій частково задовольнили позовні вимоги, а саме:

  • визнали протиправними дії Держпродспоживслужби щодо відмови у проведенні позапланового заходу державного нагляду (контролю) за заявою споживача;
  • зобов’язали Держпродспоживслужбу вжити передбачених законодавством заходів щодо проведення позапланового заходу державного нагляду (контролю) за заявою споживача.

Водночас Верховний Суд своєю чергою, залишивши в зазначеній частині рішення без змін, частково задовольнив позовні вимоги в частині відшкодування моральної шкоди в розмірі 2000 грн.

ВИСНОВОК

Отже, варто вкотре підкреслити, як важливо відстоювати порушені права, зокрема якщо йдеться про порушення з боку державних органів. Навіть якщо такі спори здаються незначними та побутовими, вони формують подальшу кращу практику й захистять у майбутньому інших осіб від подібних помилкових рішень, дій, бездіяльності державних органів.