Пропозиції з удосконалення порядку здійснення виклику у кримінальному провадженні

Пропозиції з удосконалення порядку здійснення виклику у кримінальному провадженні

Ефективність здійснення виклику у кримінальному провадженні має істотне значення для своєчасного й повного встановлення обставин справи в рамках досудового розслідування.

При цьому переважна більшість наявних наукових праць з порушеної проблематики послуговуються не актуальними наразі правовими нормами (наприклад, КПК 2012 року) та/або не враховують сучасної специфіки розвитку засобів зв’язку. Також наразі не сформовано комплексних вичерпних пропозицій щодо вдосконалення порядку здійснення виклику в умовах сучасного права й розвитку технологій.

Ця стаття покликана сформувати пропозиції щодо вдосконалення порядку здійснення виклику у кримінальному провадженні в умовах застосування положень актуальної редакції Кримінального процесуального кодексу, а також з урахуванням сучасних інформаційно-комунікаційних методів і тенденцій, особливо – щодо діджиталізації процесів здійснення публічної адміністрації.

Наразі порядок виклику у кримінальному провадженні врегульовано положеннями статей 135-136 КПК [1], відповідно до яких передбачено, що:

  1. застосовними способами виклику є (і) вручення повістки, надіслання повістки (іі) поштою, (ііі) електронною поштою чи (іv) факсимільним зв’язком, здійснення виклику (v) телефоном або (vi) телеграмою,
  2. за відсутності особи, що викликається, за її місцем проживання повістка підлягає врученню під розписку дорослому члену сім’ї особи чи іншій особі, яка з нею проживає, ЖЕО за місцем проживання особи або адміністрації за місцем її роботи,
  3. надіслання повістки про виклик електронною поштою можливе виключно (і) за повідомленням застосовної адреси електронної пошти самою особою, що підлягає виклику, а (іі) повістка вважається належним чином отриманим виключно при надісланні такою особою підтвердження у відповідь,
  4. при цьому особі, яка викликається, гарантується забезпечення часу, що передує часу прибуття за викликом, який необхідний для підготовки та прибуття,
  5. належним підтвердженням отримання особою повістки про виклик або ознайомлення з її змістом є (і) підпис особи про отримання повістки, в тому числі на поштовому повідомленні, (іі) відеозапис вручення особі повістки, (ііі) будь-які інші дані, які підтверджують факт вручення особі повістки про виклик або ознайомлення з її змістом.

Наведені положення статей 135-136 КПК породжують низку проблемних аспектів для забезпечення

Щодо вручення повістки третім особам. Викладені вище положення КПК допускають вручення повістки третім особам (членам сім’ї особи, що викликається; особам, які проживають з нею спільно, а також співробітникам місцевої ЖЕО) за умови відсутності особи, що викликається, за адресою її проживання. Тим не менш, згадані положення зумовлюють, зокрема, такі невідповідності в застосовному режимі правового регулювання:

  1. проблематичним є точне встановлення «на місці» статусу особи, якій вручають повістку, як такої, що проживає спільно з особою, яка підлягає виклику, або ж є членом її сім’ї (а не, наприклад, знайомим, який тимчасово перебуває у відповідному житлі): єдиним джерелом подібної поінформованості можуть слугувати виключно усна заява такої особи, що, на наш погляд, не є достатнім і потребує додаткової формалізації,
  2. врученню повістки членам сім’ї особи, що викликається; особам, які проживають з нею спільно, а також співробітникам місцевої ЖЕО, не кореспондує ні позитивне юридичне зобов’язання передати повістку особі, що викликається, ані заходи негативної відповідальності за порушення такого зобов’язання, які були б встановлені для таких осіб.

Таким чином, відсутні гарантії, реалізовані у площині права, щодо того, що з повісткою, врученим згаданим особам, необхідно й однозначно ознайомиться особа, яка викликається.

Викладене одночасно призводить до (і) de facto покладення всупереч положенню частини 1 статті 19 Конституції України на особу, якій вручено повістку, зобов’язання не тільки підтримувати зв’язок з особою, що викликається, а й цілеспрямовано розшукувати таку особу для комунікації з нею, а також до (іі) вручення повістки у спосіб, що не гарантує обізнаність особи, яка викликається,  з його змістом, що цілком нівелює таку повістку.

Крім цього, чинні положення КПК не дозволяють отримати належного підтвердження отримання особою повістки, врученої третім особам.

Те саме стосується також вручення повістки адміністрації за місцем роботи особи, яка викликається. Залишається відмітити, що аналогічного положення не передбачено для осіб, які не працюють, проте навчаються або обіймають посади на громадських засадах.

Щодо незастосовних засобів зв’язку. З 01.03.2018 ПАТ «Укрпошта» припинено [2] надання послуг з телеграфного зв’язку. Таким чином, уже впродовж понад двох років надіслання повістки про виклик телеграмою не є технічно можливим, і відповідне положення частини 1 статті 135 КПК виступає певним реліктом, що не може мати реального застосування на практиці.

Щодо підтвердження отримання. Наявна низка проблемних аспектів правового регулювання щодо забезпечення підтвердження отримання особою, яка викликається, повістки про виклик, зокрема:

  1. за здійснення виклику телефоном у рамках наявних правових норм, які не зобов’язують встановлювати особу абонента при купівлі SIM-карти, не є технічно можливим встановити особу співрозмовника, який відповів на виклик; таким чином, не є можливим однозначне підтвердження факту, що особа, яка викликається, є обізнаної зі змістом повістки про виклик,
  2. передбачене статтею 136 КПК обов’язкове надіслання особою, що викликається, експліцитної відповіді для встановлення факту належного електронною поштою створює поле для потенційного ухилення особи, що викликається, від такого підтвердження, а також істотно звужує сферу застосування засобів електронного зв’язку,
  3. у проблемному полі знаходиться також, на наш погляд, випадки неможливості вручення повісток через відмову особи, яка викликається, від отримання повістки від співробітника оператора поштового зв’язку: при цьому (і) зазвичай не є можливим здійснення відеозапису, а (іі) власноручне проставлення згаданим співробітником відмітки про відмову отримати повістку створює можливості для зловживання таким повноваженням.

Щодо завчасного попередження. Стаття 136 КПК гарантує вручення повістки про виклик (і) за три дні до дати прибуття або ж (іі) за час, який необхідний для підготовки та прибуття. Останнє формулювання, на наш погляд, не відповідає принципу правової визначеності, оскільки, таким чином, не передбачено жодних обмежень для дискреції посадової особи, яка здійснює виклик, а також таке положення не супроводжується будь-якими стандартами, які б дозволили справедливо й передбачувано здійснити розрахунок належного строку з урахуванням актуальних умов (зокрема, територіальна віддаленість особи, яка викликається, від місцезнаходження органу / посадової особи, що здійснює виклик; необхідність підготовки перед прибуттям, etc.) Згадане, на наш погляд, створює можливість зловживання як для сторони обвинувачення, що може навмисно встановлювати надмірно малий строк для підготовки та прибуття, так і з боку сторони захисту в частині оскарження дій посадових осіб, які здійснювали виклик, з мотивів встановлення недостатнього часу.

Таким чином, наявна необхідність подолання згаданих прогалин і невідповідностей шляхом внесення змін і доповнень до чинного КПК.

Застосовні критерії. Ми пропонуємо формувати застосовні пропозиції, виходячи з таких критеріїв належності режиму правового регулювання:

  1. необхідність подолання згаданих проблемних аспектів,
  2. офіційність, передбачуваність і доступність порядку повідомлення про виклик для особи, яка викликається, що одночасно включає, зокрема, такі аспекти: (і) повідомлення здійснюється за контактами / місцезнаходженням / засобами, які особа експліцитно визнає належними їй, (іі) застосовний спосіб для отримання повідомлення про виклик сприймається особою як основний / пріоритетний для здійснення комунікації з нею, (ііі) доступ особи, що викликається, до згаданих контактів / місцезнаходження / засобів не пов’язаний для такої особи з додатковими труднощами, які б виходили за рамки її звичайного порядку реагування на вхідну кореспонденцію, (iv) застосовний спосіб отримання повідомлення є доступним для всіх або переважної більшості потенційних осіб, які можуть підлягати виклику
  3. пріоритетне застосування сучасних інформаційно-телекомунікаційних засобів,
  4. пріоритетне забезпечення незалежності повідомлення про виклик від фізичного місцезнаходження особи, яка викликається, за тією чи іншою адресою.

Щодо використання електронної пошти. Як бачимо з викладеного вище, наразі законодавець осмислює як основний спосіб для повідомлення особи про виклик нарочне вручення повістки або надіслання її засобами поштового зв’язку. Тим не менш, у реаліях ІІІ дес. ХХІ ст., на наш погляд, з мотивів екологізації та пришвидшення документообігу, доречним є розгляд електронного документообігу як основного інструменту для комунікації між публічною адміністрацією й особою. Такий висновок корелює також з тенденціями до “paperless” держави, схваленими [3] Президентом України В.О. Зеленським і Міністерством цифрової трансформації України.

Варто підкреслити, що застосування електронної пошти для надіслання повістки про виклик, зокрема, (і) забезпечить легкий і не обмежений у часі або просторі доступ адресата до такої повістки, (іі) скоротить час для надіслання повістки від кількох днів до кількох секунд, а також (ііі) не потребуватиме, з огляду на виняткову поширеність електронної пошти, додаткових вкладень на розбудову відповідної інфраструктури.

З огляду на систематичне ведення документообігу й тісніший контакт з публічною адміністрацією в контексті здійснення реєстраційних дій ми вважаємо за необхідне першочергове налагодження офіційного електронного документообігу з юридичними й самозайнятими особами. Специфіку комунікації з фізичними особами буде розкрито нижче.

Заслуговує на увагу в контексті порушеної проблематики проєкт [4] Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо присвоєння та використання офіційної електронної адреси № 3861 від 16.07.2020, відповідно до якого юридичним особам, фізичним особам – підприємцям, адвокатам, нотаріусам й арбітражним керуючим з моменту державної реєстрації була б присвоєна офіційна адреса електронної пошти. Такий імейл добровільно могли б отримати також і фізичні особи. На наш погляд, впровадження пропозицій, викладених у згаданому законопроєкті № 3861 є програмою-мінімум у рамках заходів з підвищення ефективності здійснення виклику у кримінальному провадженні.

При цьому слід підкреслити, що вирішення потребує й питання належного підтвердження отримання повістки електронною поштою. Наша пропозиція полягає або в (і) розробці окремого сервісу електронної пошти, у рамках функціонування якого отримання повідомлення адресатом буде автоматично фіксуватися у спосіб, доступний для спостереження відправником, або у (іі) закріпленні презумпції отримання електронного листа з моменту його надіслання відправником за належною адресою.

Щодо застосування інших засобів зв’язку. Через відсутність потреби в систематичному веденні документообігу й уникнення процедур державної реєстрації закріплення в обов’язковому порядку за кожною фізичною особою офіційної адреси електронної пошти матиме, на наш погляд, надмірний характер, що зустріне складнощі у втіленні, пов’язані також, зокрема, з (і) меншим розповсюдженням електронної пошти як повсякденного засобу комунікації для громадян, а також з (іі) відсутністю [5] подекуди технічних умов для функціонування мережі Інтернет у цілому й електронної пошти зокрема, що не задовольняє критерію доступності, висунутому вище.

Враховуючи, що основним засобом повсякденної комунікації для фізичних осіб наразі є такі інструменти як мобільний зв’язок і листування в месенджерах, ми пропонуємо вважати саме мобільний зв’язок, а також застосунки, що пов’язані з номером мобільного зв’язку (тобто СМС або інші push-повідомлення, основою для комунікації з фізичними особами.

Тим не менш, при цьому має бути задоволено вимоги критерію офіційності й передбачуваності, висунуті вище. У цьому контексті наразі проблемним видається встановлення особи, яка володіє тим чи іншим номером мобільного зв’язку, оскільки наразі укладення договірних відносин з оператором (наприклад, придбання SIM-карти) не потребує необхідної верифікації особи абонента за відповідними документами.

Таким чином, використання номеру мобільного зв’язку як офіційного контакту для комунікації публічної адміністрації з громадянином стає можливим за встановлення вимоги щодо необхідної верифікації кожної особи, яка споживає послуги мобільного зв’язку, за її паспортними даними або реєстраційним номером облікової картки платника податків. Проєкт [6] Закону про електронні комунікації № 1083 від 29.08.2019, який містив відповідні положення й відкликаний наразі, у цьому контексті знаходить наше схвалення.

Як проміжний захід, дієвий до впровадження цілковитої верифікації абонентів мобільного зв’язку, альтернативою ми вбачаємо надіслання повісток через push-повідомлень у популярному (об’єднує понад 5 млн громадян України [7]) й такому, що користується довірою населення, мобільного застосунку «Дія», який, забезпечуючи верифікацію особи, будучи зручним у використанні й цілком доступним, відповідає критеріям, висунутим вище.

У будь-якому разі, актуальні наразі способи повідомлення про виклик, такі як нарочне вручення повістки й надіслання її поштою, зможуть заповнити прогалини, у рамках яких використання описаних, більш пріоритетних способів, не буде застосовним.

Реалізація запропонованих вище планів щодо впровадження новітніх інструментів комунікації вбачається нами як поетапна, що продемонстровано у висновку.

Щодо підтвердження отримання й завчасного повідомлення. Наразі, у реаліях надіслання повісток поштою (найбільш надійний і формалізований спосіб) немає підстав розраховувати на отримання адресатом повідомлення раніше, ніж у перспективі декількох днів після відправлення. Запропоновані способи комунікації, пов’язані з електронними засобами зв’язку, означатимуть скорочення інтервалу між надісланням й отриманням повістки до декількох секунд, що уможливить уникнення, за рахунок зекономленого часу, необхідності встановлення невизначеного часу на підготовку та прибуття за викликом, і чіткого вираження такого строку у днях (годинах).

Висновок. Нами виокремлено проблемні аспекти, що знижують рівень ефективності здійснення викликів у кримінальному провадженні, а також сформовано абстрактні критерії, що висуваються до належного способу повідомлення про виклик.

За результатами дослідження запропоновано до впровадження такі послідовні тенденції:

  1. впровадження офіційних електронних адрес для юридичних і самозайнятих осіб, за якими здійснюється виклик,
  2. популяризація серед фізичних осіб мобільного додатку «Дія» з можливістю отримання повістки про виклик у push-повідомленні,
  3. перехід до верифікації абонентів мобільного зв’язку – фізичних осіб за реєстраційним номером облікової картки платника податків з подальшим переходом до надіслання повісток про виклик у СМС-повідомленні за відповідним номером.

За реалізації згаданих пропозицій нарочне вручення повісток і їхнє надіслання поштою відіграватиме допоміжну роль, де вказані способи не будуть застосовними.

Використані джерела:

  1. Кримінальний процесуальний кодекс України: Закон України № 4651-VI від 13.04.2012.
  2. Остання українська телеграма: ми встигли!
  3. Зеленський: 2021 рік стане початком режиму “paperless” – більше жодних паперів. 
  4. Проєкт Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо присвоєння та використання офіційної електронної адреси № 3861 від 16.07.2020.
  5. Зведена карта покриття всіх 4G/3G операторів України.
  6. Проект Закону про електронні комунікації № 1083 від 28.09.2019.
  7. Мінцифри презентувало оновлений додаток «Дія 2.0».
  8. Полешко А.В. Пропозиції з удосконалення порядку здійснення виклику у кримінальному провадженні. Журнал східноєвропейського права. 2021. № 85. С. 144-149.