Арбітражна угода та її основні умови

Арбітражна угода та її основні умови

Арбітражна угода має всі переваги бути найкращим інструментом вирішення спорів. В умовах глобалізації зростають обсяги міжнародної торгівлі та збільшується кількість українських компаній, які виходять на міжнародні ринки. Зі збільшенням ділової активності, виникнення конфліктних ситуацій неминуче, тому в міжнародній торгівлі правові спори трапляються доволі часто. Врегулювання таких спорів може відбуватись у різний спосіб: розгляд справ в державних судах або альтернативне вирішення спорів (alternative dispute resolution, ADR).

Альтернативне вирішення спорів включає:

  • прямі переговори між сторонами;
  • медіацію або посередництво третьої сторони;
  • узгоджувальну процедуру, тобто примирення сторін (conciliation) за участі третьої сторони;
  • арбітраж.

Як правило, бізнес схильний обирати економічно-ефективні та швидкі рішення, тому медіація та узгоджувальна процедура є найбільш прийнятними способами вирішення спорів (менші витрати сторін, швидке досягнення результату). З іншого боку, сторони не завжди спроможні самостійно врегулювати конфлікт, тому кількість звернень до арбітражних установ залишається незмінно високою.

За межами України справи за участі українських сторін найчастіше розглядають Арбітражний інститут Стокгольмської торгової палати (Стокгольмський арбітраж, SCC), Лондонський міжнародний арбітражний суд (LCIA), Арбітражний суд Міжнародної торгової палати (ICC). Компанії, що працюють на ринках країн Азії, для розгляду своїх спорів інколи обирають міжнародні арбітражні центри у Сінгапурі (SIAC) та Гонконгу (HKIAC). Українські експортери аграрної продукції часто звертаються до Арбітражного суду Міжнародної асоціації торгівлі зерном та кормами (GAFTA).

Деякі резонансні арбітражні справи за участі українських сторін стали широко відомими. Наприклад, протистояння української НАК “Нафтогаз України” та російського ПАТ “Газпром” у Стокгольмському арбітражі виявилось наймасштабнішою суперечкою в історії цієї поважної установи – зустрічні вимоги сторін обчислювались десятками мільярдів доларів. Стокгольмський арбітраж також розглядав позов трьох акціонерів ПАТ “Укрнафта” до держави Україна на 6 млрд. доларів.

В Україні постійно діючими арбітражними установами є Міжнародний комерційний арбітражний суд (МКАС) та Морська арбітражна комісія при ТПП України. З огляду на високу вартість арбітражного провадження за кордоном, саме вони розглядають основну кількість справ за участі українських сторін.

Які переваги має арбітраж для бізнесу?

Для бізнесу арбітраж дає кілька переваг:

  • сторони самостійно призначають арбітрів;
  • сторони самостійно обирають право країни, що застосовується у ході вирішення спору;
  • арбітражний процес є менш формалізований, більш гнучкий та швидкий, ніж розгляд справ в державних судах;
  • арбітражні слухання не є публічними, тобто відбуваються за зачиненими дверима;
  • розгляд справ арбітражним судом та пов’язана з цим діяльність, як правило, є конфіденційною;
  • арбітражне рішення є остаточним, тобто його доволі складно оскаржити;
  • арбітражне рішення доволі легко виконати, оскільки визнання та виконання арбітражних рішень базується на міжнародних конвенціях, визнаних більшістю розвинених країн.

Слід зазначити, що міжнародний арбітраж – це не дешевий інструмент вирішення спорів, орієнтований, в основному, на великий та середній бізнес. Витрати на арбітраж можуть перевищувати витрати на розгляд аналогічної справи у державних судах. При цьому, якщо сторона не в змозі оплатити арбітражні збори та витрати, вона фактично позбавляє себе права на судовий захист – арбітраж не буде розглядати справу без оплати реєстраційного, арбітражного збору та витрат арбітражного провадження, а державний суд залишить позов без розгляду, оскільки сторони пов’язані арбітражною угодою.

Арбітри, як правило, є професіоналами своєї справи, оскільки є практикуючими юристами з хорошою репутацією, добре розуміють економічні процеси та потреби бізнесу. Об’єктивність арбітрів зазвичай є доволі високою, але вони теж не застраховані від помилок. В системі державних судів є інстанції, де сторони можуть оскаржити судове рішення. У випадку арбітражу, рішення арбітрів є остаточним та обов’язковим до виконання з дати його винесення. Арбітражне рішення доволі складно оскаржити та майже неможливо переглянути по суті. Таким чином, сторони, укладаючи міжнародний договір, мають ретельно підійти до питання обрання місця вирішення спорів та зважити всі аргументи за і проти. Якщо сторони досягли згоди щодо застосування арбітражу, така згода оформлюється шляхом укладення арбітражної угоди.

Форми арбітражної угоди

Ст. 7 Закону України “Про міжнародний комерційний арбітраж” № 4002-XII від 24 лютого 1994 р. (далі – Закон про арбітраж) містить визначення та передбачає форму арбітражної угоди, зокрема:

  • арбітражна угода –  це угода сторін про передачу до арбітражу спорів, які можуть виникнути між ними у зв’язку з договірними та іншими правовідносинами;
  • арбітражна угода укладається в письмовій формі у вигляді арбітражного застереження в договорі або окремої угоди підписаної сторонами;
  • арбітражна угода може бути укладена шляхом обміну листами, електронними повідомленнями, повідомленнями по телетайпу, телеграфу або з використанням інших засобів електрозв’язку, що забезпечують фіксацію такої угоди;
  • арбітражна угода може бути укладена шляхом обміну позовною заявою та відзивом на позов, в яких одна із сторін стверджує наявність угоди, а інша проти цього не заперечує;
  • арбітражна угода може бути укладена шляхом письмового посилання на документ, що містить арбітражне застереження, за умови, що це посилання робить вказане застереження частиною угоди.

Арбітражна угода може мати місце у вигляді окремої угоди, однак найчастіше вона виражається у вигляді арбітражного застереження в основному договорі. Посилання на документ, що містить арбітражне застереження трапляються доволі нечасто. На практиці, таких посилань бажано уникати.

Вказані положення закону відповідають змісту ст. 2 Конвенції про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень від 10 червня 1958 р. (чинна для України з 1961 р.), яка також передбачає, що у разі наявності арбітражної угоди, державний суд направляє позов з арбітраж, за виключенням випадків, коли вказана арбітражна угода є недійсною, втратила чинність чи не може бути виконана.

Як правило, при виникненні спору, відповідач першим піднімає питання щодо чинності арбітражної угоди. Відповідач “атакує” арбітражну угоду, якщо факти у справі проти нього, а правова позиція слабка або взагалі відсутня. Питання про компетенцію арбітражного суду у конкретній справі вирішується складом арбітражного суду, який розглядає спір, тобто арбітражний суд самостійно приймає рішення про наявність чи відсутність повноважень вирішувати конкретний спір, визначає чинність арбітражної угоди та її застосування до договору, з якого цей спір виник.

Ст. 16 Закону про арбітраж передбачає серед іншого таке:

  • арбітражний суд сам приймає постанову про свою компетенцію та вирішує питання щодо наявності або дійсності арбітражної угоди;
  • арбітражне застереження, що є частиною договору, трактується як окрема угода, що не залежить від інших умов договору;
  • винесення арбітражним судом рішення про недійсність договору в цілому не тягне за собою недійсність арбітражного застереження.

На перший погляд, процедура доволі проста: сторони домовились про арбітраж і підписали договір, яким закріпили свою угоду. Однак, на практиці, неточності або абстрактність формулювань можуть мати наслідком недійсність арбітражної угоди, тим самим змінюючи процес врегулювання спору. Іноді трапляються випадки, коли арбітражна угода прописана так, що звернення до арбітражного суду фактично втрачає сенс. Щоб уникнути таких випадків, у ході підготовки зовнішньоекономічних договорів рекомендовано звертатись до професійних юристів. Якщо такої можливості не має, ми радимо включати в договори арбітражні застереження, передбачені регламентами відповідних арбітражних установ, до яких сторони мають намір звернутись з метою врегулювання спорів.

Наприклад, регламент МКАС рекомендує до застосування наступне арбітражне застереження:

“Усі спори, розбіжності чи вимоги, які виникають із цього договору або у зв’язку з ним, у тому числі щодо його укладення, тлумачення, виконання, порушення, припинення чи недійсності, підлягають вирішенню у Міжнародному комерційному арбітражному суді при Торгово-промисловій палаті України згідно з його Регламентом”.

Сторони можуть також вказати матеріальне право, яким регулюватиметься їхній договір, визначити кількість арбітрів (один або три), місце проведення та мову арбітражного розгляду.

Рекомендовані до використання положення:

  • Правом, яке регулює цей договір, є матеріальне право […].
  • Арбітражний суд складається з одноособового арбітра / трьох арбітрів.
  • Місцем проведення засідання Арбітражного суду є […].
  • Мовою / мовами арбітражного розгляду є […].

Згідно з арбітражним регламентом відомого в Україні Стокгольмського арбітражу, стандартне арбітражне застереження виглядає так:

“Будь-який спір, розбіжність або претензія, що виникають з цього контракту або у зв’язку з ним, у тому числі щодо його порушення, припинення чи недійсності, будуть остаточно вирішені шляхом арбітражу у відповідності до Арбітражного регламенту Арбітражного інституту Торгової палати м. Стокгольм.”

Рекомендовані доповнення:

  • Склад арбітражу буде формуватися з трьох арбітрів або одноособового арбітра.
  • Місцем проведення арбітражу буде […].
  • Мовою арбітражного провадження буде […].
  • Цей контракт регулюються нормами матеріального права […].

Регламенти інших поважних арбітражних установ містять аналогічні вимоги щодо змісту арбітражної угоди.

Що має охоплювати арбітражна угода?

На підставі викладеного, можна зробити висновок, що арбітражна угода має включати наступні умови:

  1. Предмет угоди – передача спору на розгляд арбітражного суду. Як правило, сторони передають на розгляд арбітражного суду усі спори, що виникають з конкретного договору. Для уникнення непорозумінь, сторонам не бажано обмежувати в договорі компетенцію арбітражного суду певною категорією спорів.
  2. Назва арбітражу, на розгляд якого сторони передають свої спори. Як правило, в міжнародній торгівлі сторони звертаються до інституційного арбітражу, який має свої правила, рекомендованих арбітрів, приміщення для засідань, репутацію, тощо. Назва арбітражу має бути прописана чітко і у відповідності до конкретного регламенту. На практиці, посилання лише на один регламент, без констатації точної назви арбітражного суду, може бути недостатньо для застосування арбітражного застереження.
  3. Кількісний склад арбітражу. Сторони домовляються про трьох арбітрів або одного арбітра. Як правило, у складних договорах домовляються про трьох арбітрів.
  4. Місце проведення арбітражу. Сторони визначають місто, де будуть відбуватись засідання арбітражного суду. Як правило, вони відбуваються у приміщенні арбітражної установи, хоча, останнім часом, більшість засідань проводиться он-лайн через засоби відео-конференції.
  5. Мова арбітражного провадження. Сторони, як правило, обирають для арбітражного провадження таку мову, яка широко застосовується у діловому обороті. Очевидно, велика кількість арбітражних проваджень відбувається англійською мовою.
  6. Визначення норм матеріального права, які застосовуються до договору та спорів, що з ним пов’язані. Це дуже важлива умова, оскільки не всі питання взаємодії сторін врегульовані договором. Особлива актуальність нормам матеріального права надається у зв’язку з визначенням, наприклад, форми правочину, повноважень підписантів, тощо.
  7. Сторони можуть також включити умови щодо застосування процесуальних норм або погодити процедуру альтернативного врегулювання спорів, яка передує зверненню з позовом до арбітражного суду. На практиці, сторони часто домовляються про певний період для переговорів та медіації (наприклад, 30 днів). Як правило, арбітражне провадження відбувається відповідно до регламенту саме тієї арбітражної установи, яка прописана в арбітражній угоді.
Якщо вказані умови узгоджені сторонами та чітко відображені у договорі, ймовірність того, що арбітражна угода не буде діяти – мінімальна. Щоб уникнути ризиків, пов’язаних з тим, що арбітражна угода є недійсною, втратила чинність чи не може бути виконана, під час підготовки та укладення зовнішньоекономічних договорів українським підприємствам варто звертатись до професійних юристів. Це допоможе уникнути неприємних сюрпризів, небажаних результатів та зайвих фінансових витрат. Звісно, найкращий сценарій – коли сторони сумлінно виконують умови свого договору, уникаючи конфліктів, але, як каже відомий латинський вислів: “Si vis pacem, para bellum” (“якщо ви хочете миру, готуйтеся до війни”). Досвідчені та мудрі підприємці мають бути готовими до будь-якого сценарію, включно з вирішенням спорів у державних або арбітражних судах.