Судові спори щодо права власності (витребування майна від добросовісного набувача)

Судові спори щодо права власності (витребування майна від добросовісного набувача)

 

Катерина Петрушина, юрист

Чинне законодавство гарантує кожному право на захист від посягань на власність, при цьому є безліч нюансів, які необхідно враховувати в разі такого захисту.

Так, Цивільним кодексом України (далі – ЦК України) власнику майна надано право витребувати майно від добросовісного набувача (особи, яка придбала майно за відплатним договором в особи, що не мала права його відчужувати) лише в установлених законом випадках, перелік яких наведено в ч. 1 ст. 388 ЦК України, а саме якщо майно:

– було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; – було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;

– вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Питання щодо захисту прав власника або добросовісного набувача є доволі складним, про що також свідчить судова практика. Тож розгляньмо ці аспекти докладніше.

Добросовісність

Передусім важливо зрозуміти, чи був набувач добросовісним під час набуття майна.

Наприклад, добросовісність набуття виключається, якщо на момент учинення правочину з набуття майна право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно було зареєстровано не за відчужувачем такого майна або в цьому Реєстрі речових прав був запис про судовий спір щодо цього майна. При цьому сам собою запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про право власності попереднього відчужувача не може бути безспірним доказом добросовісності набувача (п. 25 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ “Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав” від 07.02.2014 р. No 5).

Так, власник майна може витребувати належне йому майно від будь-якої особи, яка є останнім набувачем майна та яка набула майно з незаконних підстав, незалежно від того, скільки разів це майно відчужили попередні набувачі, і без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними (постанова Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 р. у справі No 444/1786/15).

При цьому на власника покладено обов’язок довести факт права власності на спірне майно, індивідуальні ознаки майна, що витребовується, наявність майна в незаконному володінні особи, а також відсутність в останньої правових підстав для володіння цим майном. Невиконання зазначених вимог може бути наслідком відмови в задоволенні позовних вимог.

Добросовісний набувач, своєю чергою, під час розгляду таких справ має право надати відповідні заперечення з доказами відплатного придбання ним цього майна в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати.

Частина 2 ст. 388 ЦК України забороняє відчужувати майно від добросовісного набувача, якщо воно було продано в порядку, установленому для виконання судових рішень.

Тому скасування рішення, на підставі якого майно вибуло з власності власника, є підставою для задоволення вимог щодо витребування такого майна в добросовісного набувача (постанова Верховного Суду України від 11.06.2014 р. у справі No 6-52цс14).

Однак і сама собою наявність судового рішення не може свідчити про добросовісність набувача, якщо є докази, що скасовують обставини такої добросовісності або підтверджують протиправне вибуття майна з власності.

Наприклад, у постанові від 11.02.2019 р. у справі No 761/1989/14-ц Верховний Суд зазначив таке: “…посилання відповідача на те, що квартира раніше була реалізована у порядку виконання судового рішення, не заслуговує на увагу, оскільки на момент придбання спірної квартири особи з прилюдних торгів вона перебувала під забороною відчуження, а саме було накладено арешт ухвалою… суду.., про що були відповідні записи у Державному реєстрі заборон та відчуження, та остання мала можливість перевірити відповідну інформацію”.

Тобто в набувача все ж таки є потреба в перевірці контрагента й майна в разі його придбання. А власник майна має право доводити, що під час учинення правочину набувач повинен був засумніватися в праві відчужувача на відчуження майна.

Ідемо далі.

Для застосування положення ч. 2 ст. 388 ЦК України про неможливість витребування майна від добросовісного набувача варто пам’ятати, що позов власника про витребування майна в особи, яка придбала його внаслідок прилюдних торгів, підлягає задоволенню лише в тому разі, якщо торги було визнано недійсними (див., наприклад, постанову Верховного Суду від 15.05.2019 р. у справі No 285/3414/17).

Тому за відсутності визнання недійсними електронних прилюдних торгів звернення до суду з позовом у порядку ст. 388 ЦК України є неефективним і передчасним способом захисту прав власника, а отже, є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог (постанова Верховного Суду від 26.09.2019 р. у справі No 742/3490/16-ц).

У разі задоволення вимог власника майна в судовому порядку й витребування майна від добросовісного набувача останній має право звернутися до суду з вимогою до продавця про відшкодування збитків, які було завдано таким вилученням майна відповідно до положень ст. 661 ЦК України (постанова Верховного Суду України від 16.12.2015 р. у справі No 6-2510цс15).

Однак, на жаль, відновлення порушених прав добросовісного набувача вимагає тривалого часу та значних зусиль.

ВИСНОВОК

Тож усе ж таки радимо запобігати ризикам набуття статусу добросовісного набувача в розумінні ст. 388 ЦК України, для чого щонайменше необхідно перевіряти документи контрагента, що підтверджують його право власності на майно, і відповідні державні реєстри (Єдиний державний реєстр судових рішень, Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань, Автоматизовану систему виконавчого провадження, Державний реєстр речових прав на нерухоме майно (у разі купівлі нерухомості) тощо).